***
Це тільки здається, що дощ заспокоює душу.
Насправді, душа заспокоює часом дощі,
як от і сьогодні: думки оббивав, наче груші,
щоб ті розсипалися далі в траву і кущі.
Реально з дощем у природи стосунки складніші:
не спалось йому, і не спалось на пару й мені,
і от він заплакав , заплакав не просто, а віршем,
і лицарем смутку заплив на небеснім човні.
І погляди наші зустрілися не випадково,
бо зрадив ліхтар усю гаму його почуттів...
І світла печаль абстрагується зараз у слові:
так дощ говорив, і слова ті були непрості.
Поспішне прощання... А тиша — писалися б вірші!
Ні звуку, ні срібла небесного вже не лилось.
Лиш обриси тіней, неначе з-під пензля Куінджі,
та умиротворення, мов сповідАвся тут хтось.
серпень 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683670
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2016
автор: Надія Позняк