Крізь імлу сяйвом зоріє
ранок сонцем променить,
і промінням сяє, й мліє
сонця радужная мить.
З очерету виступає
білий лебідь в тиху синь,
довгу шию витягає
і зоріє десь у вись.
Погляд чистий і надійний
досягне, навіть, вершин,
розпускає диво - крила,-
гордий, вірний землі син.
Був в степах, в горах, в пустині,
бачив села і міста.
І не зраджував країні,
хоч і сила вже не та.
Він напевне розуміє,
хоч минув вже сонний сплін,
побороть лиху годину,-
вже забракне йому сил.
Все хороше вже минає
і зів"яв його вінець.
Як і люди, він все ж знає,
що війні прийде кінець!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683472
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 13.08.2016
автор: геометрія