Велика ніч стоїть, немов гора
непройдена, дивитись й дихать важко,
як велетень мене - в долоню пташку
затис, а ластити збиравсь...
Велика ніч ступає упритул,
погрозливо до скла так щільно тиця,
зірок стьмянілих сполотнілі лиця
і місяця обвітрену плиту...
Велика ніч без величі сновидь
стоїть у синьо темно стисло вбрана
і кривиться... багряна рвана рана
на її тілі вже мені болить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2016
автор: Маріанна Вдовиковська