Пускай мене, поки ще маєш нагоду,
Бо я приросту до землі.
Пускай мене, вітре, на волю, до броду,
Тонути...
...в імлі...
Пускай мене - Сонце вже скоро заходить,
А світло веде у нове.
Без нього веди мене, бо я не робот,
Я - твоя мішень.
***
Степи оглушив спритний край батога,
Копита витоптують трави,
Забудь мене, земле моя дорога,
Але зустрічай аж на ранок.
Приборкати вітер - мов вмерти старим,
Мов вбити себе, своїх клонів.
Та далі робота веде у степи -
Погонич я, ви - мої коні.
12.08.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683146
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.08.2016
автор: Systematic Age