Як плине в небі вранішня зоря,
Так наречена йде до вівтаря.
Ступає тихо, плаття шелестить,
Наповнюється щастям кожна мить.
Ті кроки непомітні та малі,
Немов вона не йде вже по землі:
Розправила фату, як білі крила,
І птахою до милого злетіла.
Навколо неї квіти запашні,
Стрічки веселі, вогники ясні,
Фатин прозорий, бантик на краю...
Вона ще тут, чи, може, у раю?!.
Та ні, ще тут. Подруженьки стоять,
У них рум'янці на щоках горять.
Вона всміхнулась лагідно до них...
А Мендельсона марш поволі стих.
Її рука уже в його руці,
Солодкий поцілунок на щоці...
Він не відпустить вже її руки:
Вони навіки разом, на віки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681479
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2016
автор: Анастасія Лінчук