Ні духмяний чай із цукерками,
ні задушевні розмови,
ні затишок серед квітів -
я знаю: ніщо із цього
не веде його ноги до тебе...
Я знаю: магнітом тягне й летить,
мов метелик на світло, -
на сяйво любові,
що ллється з очей твоїх
на нього, для нього -
жива вода.
Я знаю, як прагне її
його серце самотнє,
посіріле й припале пилом у буднях.
Поливаєш його поглядом-літеплом
любові своєї до нього,
мов немовля під час купелі.
І йому так світло, ніжно,
солодко, затишно, бо
ллєш не шкодуючи.
Знаєш, скільки в тебе її?
Багато. І ти взамін нічого не просиш.
Та, чуєш, лиш не кажи нікому.
Це таємниця ваша,
яку ви ніколи не розкриєте.
Навіть...один одному.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681318
Рубрика: Верлібр
дата надходження 02.08.2016
автор: Мирослава Жар