1.
Ви бачили грудку кокаїну величиною, як кулак? Не якоїсь дитячої присипки, купленої через знайомого "торчка", а справжнього, від якого перестрибуєш хмарочоси, бігаєш по воді, розумієш всі секрети Всесвіту, чуєш, як тупотять ногами мурахи в лісі. А бочку двохсотлітрову такого чуда бачили? Так уявіть собі вираз обличчя людини, що заглядає в цю бочку. Обличчя, в цю мить, схоже на щось середнє між дитиною, що не вірить своїм очам, шукача скарбу, що знайшов його і звичайно на йолопа, котрий щириться дурнуватою посмішкою і тихенько скавилить, як щеня. Якщо ви зможете це уявити, то це лице Бруно, котрий зняв кришку бочки, в надії, що там може бути спирт, або хоча б бензин.
Бруно нарешті прийшов до тями і підвів погляд на Сальвадора. Той сидів з таким обличчям, ніби вже наївся того добра. Їхні погляди зустрілися. Дивно, але в майже повній темноті, очі у обох світилися якимось небаченим світлом, схожим на те, котрим світилося нутро бочки.
Сальвадор заперечливо похитав головою і вказав поглядом на коридор, що вів далі. Та Бруно, знову придуркувато посміхнувшись, запустив свою ведмежу лапу в бочку, дістав жменю порошку і запхав собі до кишені. Потім, не звертаючи уваги на беззвучні погрози Сальвадора, почав втягувати носом залишки кокаїну з своєї долоні, на останок ще й облизавши її, як дитина цукерку. Сальвадор махнув рукою і повільно рушив у темноту та за мить повернувся, діставши ножа набрав з бочки добрячу гірку на лезо. Глянув на Бруно, що пританцьовував притримуючи автомат і, як приречений, втягнув у себе сріблястий терикон.
Коли нарешті Сальвадор зміг опанувати дихання, він підійшов до Бруно і ледве чутно прошепотів:
- Я подумав, що одного термінатора буде замало, два-те, що треба.
- А я буду Тоні Монтана, у мене повний карман.- відповів Бруно
- Добре, що Аргус їх приспав-сказав Сальвадор і вони, як привиди, ступили в темінь коридору, що вів їх в тунелі підземелля.
Інформацію про місцезнаходження бункеру здобув Аргус. Кумедний хлопець цей Аргус. Колишній лікар-нейрохірург, який захопившись втіленням новітніх досягнень медицини, не помітив, що оперує не мишей з мавпочками, а людей. Вони, люди, чомусь не розуміли, що він відкриває нові світи нейрохірургії і вмирали у нього під скальпелем. Частіше, ніж це могли не помічати. Так молодий, перспективний вчений, що вільно володів чотирма мовами, опинився серед найманців. Злі язики стверджували, що це сталося виключно від нездорової любові до різання людей. Всі звичайно з цього сміялися, але ті, хто бачив цього худорлявого молодого парубка в рукопашному бою, ті лише натягнуто посміхалися. Аргус майже не користувався вогнепальною зброєю, він любив стилет і скальпель з якими ніколи не розлучався. Він був лікарем підрозділу і діло своє знав.
Аргус був для підрозділу більше ніж лікар і бойовий товариш, Аргус володів гіпнозом. Крім дівчат в барі, цей красень-грек, успішно збирав розвіддані. Володіння мовами і обізнаність робили його бажаним співбесідником, а далі, все залежало від настрою і цілі: хтось роздягався, а хтось говорив або робив те, що він наказував. Так, познайомившись з кухарем одного сумнозвісного чолов'яги, наш Ойболяче передав йому пакетик з чудо-зіллям, від якого всі поснули. Правда Сальвадор з Бруно гостювали в домі кухаря, з його великою сім'єю, до того часу, допоки Аргус не подав знак, що все пройшло по плану.
Ну ось ми і в бункері, все просто, як конструктор Лего. В будиночку над нами спокійно спочивала охорона, що смачно пообідала снодійним. Якби не ця допомога нашого щирого друга-кухаря, ми ніколи б не потрапили в цей непримітний ззовні будиночок. Живими-ніколи. Поснули навіть собацюри, а судячи по вигляду кам'яної пики Аргуса, кухарик також заснув.
Саме найцікавіше було сховано глибоко в землі, під будинком. Природні печери, що на багато метрів розкинулися під землею, служили не тільки надійним притулком, як виявилося тут був цікавий заводик, що фінансував людей, з якими інша група не змогла налагодити дружніх відносин. А вхід у ці печери закрили будиночком, що насправді був фортецею, укомплектованою надсучасною технікою, хоча і банальних кулеметів не забули наставити вдосталь. От сюди і зайшли.
В тунелі гуляв вітерець, значить згори подавалося повітря. Сальвадор і Бруно рухалися повільно, але синхронно, вони були схожі на один живий механізм. Їм не потрібні були слова або знаки, вони відчували одне одного, кожен знав напевне, що в цей час робить інший. Це можливо тільки за двох умов: безмежна довіра і величезна кількість виконаної спільно роботи. Усі, хто хотів з ними працювати, відмовлялися від свого бажання дуже швидко, якщо лишалися живими. Ці двоє були повними придурками. Бійці підрозділу мало знали про попереднє життя інших або й зовсім нічого не знали. А от про цих двох знали напевне-вони були знайомі раніше і прийшли в підрозділ разом.
Сальвадор зупинився і підняв руку, зробивши декілька коротких жестів. Прилад нічного бачення робив його схожим на інопланетного прибульця, хоча в ці хвилини, він і сам себе почував прибульцем з космосу. Він і був космосом. Кінська доза кокаїну робила свою справу. Коли Сальвадор зняв пристрій, його очі продовжували світитися. Так було завжди після користування "нічником", але зараз, під дією наркотику, Бруно, коли побачив, як світяться очі у напарника, просто зігнувся навпіл від беззвучного сміху і, щоб нічого не пояснювати, зняв свій ПНБ. Якби хтось у цей момент зафіксував бачене на кіноплівку, повірте, це викликало б у вас сміх. Уявіть, що ці двоє почали вдавати із себе роботів. Суцільна темінь, рухи брейк-дансу у виконанні озброєних чоловіків з очима, що світяться. Це продовжувалося кілька хвилин і як по команді, скінчилося. Хвиля минула.
Попереду з'явилося ледь помітне світло. Призвичаївшись до темряви, два привиди рушили далі.
Цього разу їхня задача була простою. Потрібно було зайти, знайти щось, що можна класифікувати, як інформацію, і вчинити безлад. Коли група почула останнє, всі без виключення замріяно усміхнулися. Ті усмішки нагадували скоріше ласі оскали, що найкраще свідчило про характери цих молодих людей. Простіше, це могло прозвучати так: робіть, що хочете, нам потрібна лише інформація, все решта-ваше. Всі знали, ризик великий, але там можуть бути гроші. А що може в цьому світі пробудити більший інтерес найманця? Правильно, гроші. Слово "безлад", було додатковим бонусом. Це означало: трофеї ваші.
Підземелля мало нагадувало печери, це був добре обжитий бункер, що побудували в печерах. Бруно і Сальвадор знали, що за ними йде ще три пари, але першими йшли вони і відповідно перший контакт, рано чи пізно, буде їхнім. Від основного коридору відгалужувалося два ходи. Довелося розділятися. Перед тим, як розійтися в тунелі, Сальвадор сказав Бруно:
- Послухай, Тоні Монтана, коли когось знайдеш, просто повернися і чекай тут. І не їж більше цукру.
Бруно лише кивнув, у бідолахи так були стиснуті зуби, що навіть при бажанні він просто не зміг би нічого сказати. Але зробивши зусилля, промовив:
- Як ми заберемо звідси бочку?
І пішов у "свій" коридор.
А далі все завертілося, як на каруселі. Бруно знайшов архів, зібрав усе, що міг знайти, потім дістав з кишені кокаїн. Коли він вирішив, що йому вже досить, почалася стрілянина. Сальвадор майже відразу знайшов заводик і не довго розмірковуючи розпочав те, що називається "безлад". На допомогу підійшли Клаус і Боб , а потім ще й Індус з Алі. І от, коли колотнеча розгорілася по-дорослому, на сцену вийшов сам Тоні Монтана.
Не ховаючись, у повний зріст, з білим від кокаїну (і брови також) лицем, з криком:
"-I AM TONY MONTANA!!!", він почав гатити з двох ручних кулеметів на всі боки. Те, що він не вклав нікого з своїх, було просто чудо.
Наші перемогли.
- Як ми заберемо бочку?
Перше, що сказав Бруно, коли все затихло.
- Я знаю.
Сказав Клаус.
Він підійшов до бочки і одним рухом прикріпив до неї дві міни.
- Тридцять секунд!
Всі кинулися шукати прихисток. Гухноло так, що навіть у тих, хто ще щось чув після бою, слух пропав надовго. У Індуса з вуха йшла кров. А Бруно став посеред кімнати, розставив руки хрестом і закричав:
- Залиште мене тут! Я стану кокаїновим сталактитом і мене показуватимуть туристам!
До нього підійшов Сальвадор і взявши за край одежі, потягнув за собою. Бруно покірно поплентав за ним. Раптом стрепенувся, порівнявся з другом і хитро усміхаючись показав тому свою кишеню. Кишеня була повна.
Редакція ZANG
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2016
автор: