Останню пелюстку цілують вуста,
Що їй напророчила долю.
І милий, як казка, в очах вироста,
Він скаче, мов вітер по полю.
Причиною всього ромашковий цвіт,
То радість несе, а то губить…
Іще з маленьку, а уже стільки літ,
Їй каже, чи «любить – не любить»…
Біленьку ромашку цілують вуста,
А серденько долю голубить,
Скажи мені, квітко, бо ти не проста,
Чи справді коханий мій любить?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680974
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2016
автор: Віталій Назарук