http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3409781-separatysty-zaiavliauit-pro-blokuvannia-dvokh-uhrupovan-ukrainskykh-viisk
Для упередження маневру ворога, розвідки та спостереження, як я зараз думаю, пару екіпажів : мій, Сокола, Шуби відправили в сторону Володарського, Мангуша та Волновахи.
Нас закинули під Володаське, наказ обережно рухатись у напрямку Донецька, вистежувати по головних магістралях можливі колони та скупчення техніки ворога, про що негайно доповідати, у відкритий бій не вступати. З «тяжкого» озброєння у нас було пару РПГ-20, які тягав Пікасо.
За Володарським, куди ми їхали конкретно, не знаю. Карти в нас не було, тому рухались по пам’яті в напрямку Донецька вздовж центрального шоссе. Добре, що Ганс з Маріком були місцеві. Під’їхали до якогось села, попрямували з траси і переїхали через місток. На березі річечки відпочивала пара молодят з дитинкою. Ми наблизилися ближче і з відчиненого вікна я побачив, що чоловік, побачивши нас, почав похапцем збиратись і прямувати до своєї «копійки». Тут я побачив жовто-блакитний прапорець на лобовому склі його авто і сказав, що ми свої. Хлопець трохи заспокоївся, почав розповідати про обстановку в селі, запропонував пляшку мінеральної води. Сепарів нема. Ми відмовились і попрощавшись поїхали далі обстежувати місцевість.
На горі стояла занедбана ферма з забитими хрест-навхрест вхідними воротами. Під’їхали, спішились. Марік пішов знизу перевірити якісь старі, мабуть, ще колгоспні гаражі. Ганс побіг перевіряти сусідні зелені насадження.
- Пікасо, перевір ферму.
Та-та-та… Двометровий Пікасо ногою вибив двері і лупанув чергою в розчепірену пащу напівтемного приміщення :
- Ферма перевірена!
- Ти з глузду з'їхав??? На весь світ бахкаєш! Рембо, бл…, - вилаявся я. Ми зачаїлися, почекали трохи. Нерви.
- Іди трохи відпочинь. Пікасо сів під деревом. Знову їсть, вічно голодний.
Прибіг захеканий Марік :
- Ви що тут затіяли ? Зараз вийшли наші на зв'язок. Наче все тихо. Але до ночі побудемо тут, поки всі наші не підтягнуться і вийдуть на зв'язок. Передзвонив Кристал, дав ц/у, довів, що біля нас шастає наша розвідка, ЗСУ та СБУшники. Можуть бути і сепарські ДРГ. Зрозуміло. Чуємо про це вже не перший місяць. Я облаштував спостережний пункт на висотці, а сам дав з Маріком хлопцям відпочити. Мимохідь оглянув все наше господарство. Колесо нашого волонтерського подарунку було майже нікудишнє – збоку здулася гуля, яка в будь-який момент могла луснути. Запаски не було. Треба було щось робити. Саме сіли перекусити, коли Ганс каже : «В мене тут знайомі є у Володарському». Треба було повертатись, заодно підзарядити десь хоч трохи телефони. Перекусили, зібрались і вирушили потихеньку.
Їхали повільно і манівцями, інколи вибираючи висотки для спостереження за трасою у напрямку Донецька. Я постійно глипав у бінокль. Фух. Тихо.
Володарське. Повільно заїхали в центр. Біля стихійного базарчику та магазину продавав кавуни якийсь косоокий циганкуватий молодик. Я виліз з машини і підійшов ближче :
- Німці в селі є? – весело запитав його, примруживши око.
- Та нє…, - косоокий циганчук перелякано дивився на мене. Це він ще не бачив Ганса з його татуюваннями.
- А сєпари ?, - знов запитав, примруживши інше око.
- Та нє…, - проплямкав господар кавунів, ще більш перелякано дивлячись на наші жовті пов'язки і похапцем почав збиратись.
Знайшли таки знайомих Гансика, поїхали на гаражі, де нам поміняли колесо та дали запаску. Нормальні люди, наші, українці. Я вдячний тому дядькові за допомогу. Так, мабуть повинен вчиняти кожен патріот. «Я би с вамі, да года і здоровьє уже нє то…Слава Украінє. Бєрєгітє сєбя, хлопци».
Знов виїхали. Не знаю скільки проїхали та на пригорку знов засіли. Я заліз на водонапірну башту і з висоти через бінокль спостерігав за рухом на дорогах, очікуючи колону ворога. Раптом, хвилин через 20-ть побачив якийсь серйозний рух у напрямку Маріуполя з боку Первомайського. Сказав пацанам. Знову поїхали. Пробиралися лісом. Коли виїхали на трасу, побачили невелику колону. Ф-у-у-ух. Наші, ЗСУ. Стояли на заправці, везли польові кухні, штук сім чи вісім, ще якісь причепи. Охранєніє не виставили, побігли всі гуртом в магазин на заправці, - хоч бери їх всіх зразу тепленьких. Один якись порпався в двигуні старезного УРАЛу. Ми вийшли з кущів :
- Здаров, пацани! Хто такі ? Звідки ?
Солдатика «пересмикнуло», коли глянув на нас, потім зрозумів, що ми свої :
- Та, від своїх відстали, доганяєм.
Обоз з-під Іловайська…Ми ще не знали тоді всю масштабність тієї зради.
Ще довго ганяли по полях з невеликими привалами, потім залягли біля якось розбитого ангару, дістали каремати, спальники і лягли на відпочинок, міняючись в караул. Занило плече. Вранці закомандували повертатися до своїх. Коли приїхали в аеропорт, нас чекала сумна звістка – загинув на Пєсках Толя Митник…
Пару днів ми чергували на блок-постах на підступах до Маріуполя. Вдалині гепало. Раф поліз з Пєсцом облаштовувати снайперські «точки» на одну з будинків-«висоток» на блок-посту зі сторони Новоазовська, всі ми готувались до глибокої оборони. Ми знову рили бліндажі і окопи. Літо закінчилось, як закінчувався наш оптимізм і віра в близьку перемогу. Було зрозуміло, що Новоазовськ ми втратили…
У вересні 2015-го я їхав на роковини загибелі побратимів в Харківську область до рідних Вожатого та на Пєски, де загинули хлопці. В автобус підсіла мати моєї давньої знайомої. Язик, як помело. Виявилося, їде до родичів у Курську область чи що. І тут, раптом : "...чула, Ви були на війні. А Ви шо там робили? Ви туди за гроші поїхали?". Як прокоментувати цю ступу, яка вік прожила в Україні, на цій землі ??? Так, за гроші. Поїдь і зароби......
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680939
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2016
автор: kriwoy