– [i]Катай зо мною,[/i] – чую із далека
ночами одинокі голоси.
І, наче, йде по п'ятах небезпека
і шепелявить, – [i]жайве не писи.[/i]
Описуй літо, осінь і дерева,
і не чіпай політики, душі...
Чатує не з косою королева,
а з бомбою – за ці репортажі.
І я тоді беру у руки ноги
і гей – потолочити мураву.
Кудою не іде моя дорога,
а я ще чимчикую, бо живу.
Іду з весни до осені нової.
готовий із дистанції зійти
у мураву, під килими якої
ховаються миряни суєти.
У суєті її ще не скосили
і у грозу не вибили дощі.
Але її варяги перерили,
тому і я [i]хлєбаю[/i] їхні щі.
Їх прибуває. І куди дівати,
якщо не у палаци із хліва?
Йдуть мародери до моєї хати,
де лиш надія поки-що жива.
Де – [i]ще не вмерла[/i], ...нібито повинна,
коли усі дороги і путі
уже забуті. Ніби Україна
це не моя опора у житті.
І нібито я маю, ради Бога,
радіти, що з косою по Русі
іде війна союзу і осі.
І голоси ведуть мене самого
єдиною стезею до порога
у мураві ходою по росі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680909
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 30.07.2016
автор: I.Teрен