Еверест
Стежкою життя живеш крутою,
шляхом тим до власної гори,
що є неприступною стіною,
досі із прадавньої пори.
Сонце все тебе до неї кличе,
кришталевим блиском від снігів,
поглядом на неї кожен плаче,
всякий мов на ній серед богів.
Спокій залишивши і домівку,
у країні лісу і полів,
за мету поставивши верхівку,
котру підкорити не зумів.
Що тобі потрібне для життя,
поклади у свій старий рюкзак,
адже там не буде вороття,
як лавина або щось не так.
На холодній, тихій висоті,
довіряй лиш міцності своїй,
довіряй лиш власній правоті
і мотузці, що в руці твоїй.
Вибирай лише тяжкий маршрут,
ніби через вогнище війни,
вірний шлях проходить тільки тут,
сам для себе правдою прийми.
Не тікай з невдачею назад,
у долину спокою свою,
адже є бажаючих мов ряд,
підкорити мрію ту твою.
Як на горі радієш, мов дитя,
подолавши труднощів протест,
заздри тим, кого веде життя,
підкорити власний Еверест.
Віктор Цвіт 27.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680810
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.07.2016
автор: Віктор Цвіт