Вона хотіла просто жити.
Радіти, мріяти, любити
Але в її життя прийшов той біль
Коли забрали брата, сина, чоловіка.
Вона сиділа по ночах сама
І згадувала чудові ті моменти,
Коли були сім'єю, всі разом,
Коли проблем та болі не було.
А зараз сльози на очах
І серце не на місці, воно усе болить
Їй тяжко, важко, сумно
Коли сама в пустому будинку
Усіх чоловіків її забрали на війну
Боротися за пусту ідею
Не за народ чи Україну
А лиш за владу, яка грабує Україну
В цей час візьме пустий та білий аркуш
І просто все напише,
Що в серці,на душі у неї,
В кінці вона поставить лиш три крапки
Та буде, постскриптум
Люблю, чекаю, Бога я молю,
Вернись, бо я тебе чекаю!
© 07 січня 2016
© Попов Євгеній
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680808
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2016
автор: Попов Євгеній