Безсонії неньчині ночі,
Її болі тривожать і сум.
Ти витри заплакані очі,
Що ідуть від глибоких роздум.
Її руки зморшками вкрились,
Скроні вже заплела сивина
І постать вже трішки схилилась,
Бо зосталася зосвім одна.
Вже сонце не зможе зігріти,
Адже в серці шугають вітри .
У вічність пішли її діти,
Їх сліди замітають сніги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680679
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2016
автор: Ольга Калина