Розпечені думки, як у вогні,
Бо очі цього раю не приймають.
Троянди розквітають на багні.
Та красоту приземленням карають.
Невже не чути чавкання життя –
Себе зжирає в проклятому колі.
В полоні сподівання й небуття,
Коли живі знущаються із Волі.
Я світ увесь !
Палив! Сотні разів!
І я мабуть згорю, або зламаюсь.
Може відмовлюся від власних слів,
Але, в душі, за правду не покаюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680615
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2016
автор: Андрій Ключ