Давно живу у долі на крилі.
Довбусь весною в чорній я ріллі:
Саджу і сію, і пересіваю,
І ремствую, що долю таку маю,
Та не перестаю любить ріллю,
Коли саджу у ній, коли полю,
І коли колють землю перші сходи,
Що так радіють, коли сонце сходить!
Тендітний пагін на очах тоді росте.
А скільки світла, сонце як цвіте
У кожнім соняху! Ще й медом пахне!
Поглянь! Від несподіванки ти ахнеш!
А як укриє цвітом картоплі,
І огірочки на землі малі
Із бджолами ведуть тоді розмову –
Запрошують у квіточку їх знову –
Тоді я долі дякую за все
І Богу, що роблю я саме це!
5.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680572
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.07.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)