Гавриїл
В ніч пророцтва мовив Бог:
"Скоїть хтось для мене гріх,
поки хмар панує смог,
і бракує сонця втіх?"
Мов про кару не ведеться
мова Божа із небес,
один янгол враз озветься,
бо схотілося кудись.
Стало сумно мов на небі,
серед світла і добра
і от раптом Богу треба,
гріх вчинити, бо пора.
- Я згрішу для тебе, Боже!
Зголосився Гавриїл.
Брат по крові це ж не зможе,
милосердний Михаїл.
Як знайшов нагоду вбити,
бідну жінку із дитям,
людство з лона не пустити,
привітатися з життям.
І застала його кара,
кара Господа його,
бо розвіялися хмари,
бо жадав він не того.
А жадав він, щоб натомість,
не послухали його
і знайти любов і совість,
що чинить не слід цього.
Гавриїл же був без серця
і приховував від всіх,
але перший промінь сонця,
викрив Богу його гріх.
Коли ж просять вас згрішити,
проявіть своє добро,
гріх лиш варто раз вчинити
і на тобі його тавро.
Віктор Цвіт 14.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680481
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.07.2016
автор: Віктор Цвіт