Сьогодні – День святого Валентина,
(день закоханих).
День закоханих. Я гадав, що це свято лише для зовсім юних людей, які вперше у своєму житті покохали одне – одного. Коли це відбувається по справжньому, то він чи вона не в змозі уявити своє існування в цьому світі без чарівної другої половинки свого єства, без коханої людини.
Але виявилось, що це свято мав би святкувати і я, тому що не те, що не можу уявити цей світ без тебе, а просто не зможу без тебе жити!
Скажеш, що це вигадки, витвори багатої уяви. Ні, люба моя, це не вигадки.
Твоє життя на цьому світі створено Богом не лише для тебе особисто та для твоїх дітей, рідних та близьких. Воно дане тобі також для мене. Чому так вважаю? Я маю підстави так стверджувати, тому що на цьому світі нічого не відбувається без волі Божої. Проростання, цвітіння та відмирання най - непримітнішої рослинки у природі передбачене у найменшій частині величної програми Всесвіту, яка запущена Господом. Ми є також у цій програмі. Наша зустріч, розвиток наших взаємин – теж передбачено там. А якщо по Його волі щось робиться, то це не хаос, не випадковість, а отже: не щось скороминуче. Це, можливо, дано нам обом на все наше життя.
Для чого це мені? Думаю, для того, аби міг ще жити у цьому, – повільно вмираючому тілі, для виконання якоїсь особливої місії. У чому саме вона полягає, - я не знаю. Та вже те, що живу так довго, попри такі неймовірно жорсткі випробовування; те, що тебе зустрів і покохав з такою силою, якої не знав ще з юних літ, - все вказує мені на те, що я маю боротись за кожний день у якому є ти!
Для чого це тобі? Можливо, для того, щоб жили не тільки твої діти, внуки, інші рідні та близькі, а щоб міг жити і я. У тобі для мене весь сенс життя. Я попав на твою орбіту з якої мене не зіб’є ніякий астероїд. Ти знаєш: я тобою дихаю, живу.
Ми обоє усвідомлюємо й те, що нам разом не жити. Не судилось.
Я, - оранжерейна рослина. Нас розділяє непробивна плівка. Тебе пускають до мене лише тому, що без твого тепла, твоєї світлоносної душі, твоєї материнської турботи я просто не існуватиму…
Мої думки, моє серце, переповнені тобою. Жду дзвінків від тебе, жду перестуків твоїх кроків, жду нового світанку від твоїх променів, моє сонечко!
Коли ти хворієш, не маєш змоги прийти, - для мене день стає темною ніччю.
Сьогодні – день Святого Валентина. Вітаю і тебе з ним. Хай це свято вже не для нас, але дякую тобі за те, що ти просто є! Я тебе дуже й дуже люблю,
дякую Богу за тебе і прошу у нього для тебе сил, здоров’я та щастя!
Завжди твій друг. 14.02.15
P.S. Минуло більше року. Нічого не змінилося у нашому житті на краще. Стан здоров’я у обох погіршився, а серце моє, як і на початку наших взаємин, незмінно живе тобою. І чомусь думається про те, що не дано мені до останньої миті життя звільнитися від медового полону почуття до тебе, моя лебідонько, хоч – Боже Мій!!! – як же багато у цьому медові полинної гіркоти!... Знаю: ніщо не вічне. Прийде час, коли твоя поява у моїй днині стане неможлива. Що за цим буде – намагаюсь поки що не думати. Страшно.
Кажуть мудреці, що коли хтось відходить із чийогось життя, то треба відпустити з легким серцем, бо це наче Бог прибирає, аби не було якоїсь завади від цієї людини у подальших днях. Якось це не вкладається у моїй свідомості. А чим же я тоді буду жити?! Нова зустріч… почуття… Та ж це абсолютно неможливо! Часу ні на що вже немає. Не буде і доленосних зустрічей у мене, тому що не зможе це собаче серце тебе кимось замінити.
Повторююсь, можливо, але ти – це весь мій Всесвіт останніх днів! Навіть там, за рискою, за межею між цим і тим світами, - я буду залишатися ніжністю, пам’яттю, вірністю. Інакше не буде!
На що ж тоді сподіваюсь? На що можу своїм розумом, серцем, обіпертися? На Бога. Він Милосердний. Він ще поверне мою душу у нове життя на Землі де знову дасть нам обом доленосну зустріч для щастя. Навіть залишаючи цей світ, я не прощатимусь навічно з тобою. Згасаючим вогником свічки я казатиму: до зустрічі, моя пташечко!
27.07.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2016
автор: dovgiy