Два зовсім зелені солдатики ліниво ходили біля «120-ки», не знаючи, видно з чого почати. Позиція була більш-менш вигідна – трохи на пагорбку та оточена з усіх боків соняшником, який чудом якимось не вигорів. Один з солдатиків заходився розширювати окопчик для стрільби лежачи, щоб зробити там нормальний окоп. Я взяв у іншого саперну лопатку і став допомагати. Виявилося, що його звати Костя. Другий та кілька хлопців з 9-ки, в метрі-двох від нас поралися з мінометом, відчеплювали колеса та розчищали місце для його встановлення. Не знаю, скільки часу пройшло, коли ми вирили сякий-такий окопчик десь на метра півтора з гаком глибини та метр вшир.
Правда, нам допомогли ще ЗСУщники з 9-ки. Стали укріплювати насип. Бабахнуло. Біля нас, метрах в стах, здійнялася курява. Костя крутився біля мене, як ужалений, інший десь раніше побіг за водою. Пристрілюють, кажу, схоже вичислили, треба передислокуватись, доки не пізно. Хлопці пішли до своєї машини, а ми заходилися розкладати того міномета, я допомагав. Вже коли розтавили ніжки і розклали плиту - «екран», знову почало бахкати. Старший побіг в лісопосадку поряд, - дзвонити командиру про початок обстрілу та докладати обстановку. Ми з Костянтином закінчували закріплювали плиту, як щось засвистіло.
Костя кричить «Міна!», я хапаю його за рукав і стрибаю в окопчика, падаємо вниз і в цей час гепає зовсім поряд, аж вуха позакладало. Тільки впав на дно, як на мене зверху щось летить. Думав, Костя, а то міномет взривною хвилею підчепило, – погано закріпили і трубою мені по касці, – хрясь! Сковзнуло так і на ключицю – хрусь! Правда, то я вже потім зрозумів. Добре, що він повністю в нашу хованку не впав. Поряд напівлежав мій товариш, пригнувши голову. Повернувся до мене, каже : «Шо це було?». А я знаю? Каже: «Х…ня, з 80-ки луплять. Понти.». «Хороші» понти… Ти хоч сам цілий, питаю і розумію, що вуха в мене таки трохи позакладало. Цілий. Потім давай зі страху гиготіти : «І що тепер, - кажу, - давай назад піднімати?». Тут прибіг той старший хлопчина і каже, щоб назад ми то всьо збирали, бо є наказ зніматися і відходити. Ну, я давай знову їм допомагать, витягли міномета наверх, вони склали, причепили колеса, стали чекати транспорт. Рука в мене ще тоді якось і не боліла. На всяк про всяк залягли трохи подалі від того окопчика, хоча він був більш надійним, ніж той виямок, де ми зараз лежали. Я дивився на небо, наше чисте блакитне небо і думав, невже є ще десь інше таке? Не знаю, скільки ще часу пройшло, приїхали хлопці з 9-ки і підвезли мене до своїх на Безімене. Позаду ще разів три бахнуло. Таки пристріляли.
У Безіменому стояли всі наші. По всій трасі в сторону Маріка розтягнулася колона ЗСУшників, роздовбана і не дуже техніка. Якись ЗІЛ був геть покоцаний зі скаліченим колесом та пробитою задньою шиною. Ми рухались в напрямку Новоазовська. «Миші» отримали наказ мінувати міст через невелику річечку. Тут і зняли нас на камеру кореспонденти телеканалу «Vice news», на 09.05 та 13.09 :
https://www.youtube.com/watch?v=hgrSb8G57cI
За ці пару днів знову розбилися на екіпажі і гайнули кожен за своїм завданням. На мобільному блокпосту за Безіменним на перехресті стояла наша група : Марік, Пікасо, Ганс і я. Ми перевіряли машини, які йшли з боку кордону. Командири матюкались, Кристал, який тоді керував командуванням, дав наказ в прямий бій не вступати, вести спостереження і в крайньому випадку відкривати прицільний вогонь. Звичайно, це не стосувалось, якщо хтось би на посту почав стрілянину в наш бік.
Дивно, але в полях навколо працювали люди, збирали врожай, везли машини, завантажені зерном. Навпроти, з боку моря вигулькнув УАЗік без пізнавальних знаків з якимись цивільними. Ми нашорошились, Ганс, який дрімав на сонечку, заліг по той бік дороги, я переморгнувся з Пікасо та Маріком. Всі приготувались. Я вийшов обережно, підпустивши їх ближче, хлопці тримали машину на прицілі, приготували гранати. Наперед вискочив якийсь моторний хлопець років 30-ти і побіг назустріч :
- Здаров, мужикі! Пропустітє? Своі, погранци ми (показує посвідчення). С ночі петляєм.
- Там всі ваші, документи є? А чого по-гражданці?
- Полямі проривалісь, с самой граніци. Для конспірациї. Всє наши, пять человєк. Машина єщьо одна застряла, надо витащіть. Поможетє? УАЗік, совсем єхать нє хочєт.
Я перевірив їх, свиснув хлопцям. Про всяк випадок сказав Пікасо, щоб тримав всіх «на мушці». Трохи почекали і насилу повзучи, з’явився, нарешті той нещасний УАЗ-469, «бобік». «Ваділа» матюкався, бо не міг виїхати з ґрунтовки на дорогу, машина ледве котилась, чхала і ревіла, як телиця перед переймами. Підйом з обочини був крутий та ще й перед підйомом дороги. Щось диміло. Зачепили тросом за іншого УАЗа-452 (такий як «швидка» в селі, тільки зелений), але благенький трос перервався. Погранці нервували, прийшлося їм допомагать. Взялися разом, піднатужились і витягли гуртом. Під’їхав синій «Опель-Омега». Я знав цих буцатих молодиків, - то були СБУшники в цивільному. Дали орієнтування на «біглих» погранців, заодно поговорили з командиром цієї групи. Дезертири, перейшли на бік сепарів. Один десь кружляв по полях на сірій «Шевролєтці». І хто їх зараз шукатиме? Погомонівши, хлопаки на «Опелі» гайнули в сторону сепарів. Ми кантувались ще так до вечора, перевіряючи автівки з ТОГО боку і попереджаючи тих, хто їхав в ТОЙ бік.
Примчав Андрій Цаплієнко, знаний телевізійник з оператором, в касках і броніках з написом «TV», почав питати за інтерев’ю. Кажу, що це в нас мобільний блокпост, нема часу, бо перевіряємо автівки та пильнуємо москалів. Якраз під’їхав Кристал з Олексієм Цибком та Камілем. Кажу – он начальство, ідіть по інтерв’ю. Тут знову недалеко так щось почало бахкать. Кристал почав розповідать, матюкаючись, про обстановку і про те, що сила-силенна москалів, кадирівців і козачків з танками перетнули кордон, мать-перемать, як нас залишили без арти і броні.
https://www.youtube.com/watch?v=XziRlP2cV9s
(на 0.41 моя мармиза за Кристалом, на 1.48 наш екіпаж на перехресті)
Взагалі-то, Цаплієнко, часто навідувався в Марік на аеропорт, часто знімав репортажі. Зараз переглядаю сюжети, бо тоді не було часу, звичайно. Тоді ми другий тиждень гасали по полях, періодично займаючи оборону на вигідних позиціях.
Прес-служба АТО у Facebook повідомляла :
"Сьогодні вранці відбулася спроба порушення лінії кордону змішаною колоною бронетехніки в районі населених пунктів Щербак-Новоазовськ. Прикордонники вступили в бій, в результаті чого подальше просування ворожої техніки зупинено на напрямку Щербак-Маркіне. Підрозділи Державної прикордонної служби перекрили основні напрямки руху і продовжують вести бій в напрямку Новоазовськ-Маріуполь",
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2016
автор: kriwoy