[i]Я надсилала мої вірші на конкурс, що проводився в рамках фестивалю «Мовою серця». З незрозумілих мені причин мене навіть ПОЗА КОНКУРСОМ виступити - не запросили[/i]
[b][u] номінація: АВТОРСЬКА ЛЮБОВНО-ЕРОТИЧНА ПОЕЗІЯ[/u][/b]
І ТИША…
І тиша. У цілім світі лишилося двоє нас…
В кімнаті, як на орбіті, завмер у чеканні час.
Бо руки твої – притулок, а губи – жаданий мак,
Я жадібно п'ю цілунок, здіймаються груди в такт,
Бажання моє безкрає на хвилі чуттєвих нот,
Мелодія враз злітає, здіймаючи до висот!...
Назустріч тобі розкрита, о небо моє хмільне!
Два тіла несамовито зливаються тут - в одне,
Вирує солодка зваба, не чую ні губ, ні рук,
Неначе зірвало дамбу у морі солодких мук,
Прилинуло що є сили, чуттєві містки знайшло,
Собою заполонило, бар'єри у вир знесло.
НА ІВАНА КУПАЛА
Диво-цвіт я знайду, і тебе зворожу, зачарую,
Літнім медом спою, і солодким нектаром присплю…
В темнім лісі принади свої покажу, і дивá подарую,
Ніжно-пінним волоссям весь світ від очей затулю!
Будуть сови кричати у хащах протяжно, надривно,
Будуть очі, і губи, і руки, і тіло – твоє! – забери!
Ми кохатимемось до нестями – так палко, так дивно!
І лиш місяць нам буде світити промінням згори….
Ти забудеш усе – своє Ім`я, і дім, і родину,
Будеш тільки хотіти, тремтіти, кохати мене!
І жага та багаттям вночі розгориться невпинно,
Ти забудеш усіх! Будеш бачити тільки мене!
… Так не буде… Багаття згашу. Закопаю чар-зілля.
А тебе приведу до людей. У цей світ поверну.
Ти не хочеш мене… І не буде, не буде весілля…
Буде присмак гіркий на губах від твого полину́…
СЕРЦЯ ДВОХ
В самотності - тебе я не залишу.
В край відчаю, журби - не відпущу.
Давай пірнемо в вечорову тишу,
Або на ґанку - в музику дощу,
Що небо сіре поєднала з морем,
Чи в лісі зазвучала, - все одно.
Коли до себе ти мене пригорнеш,
І тіла жар твого, немов вино,
В моїй клітині кожній розіллється -
Не зможуть хмар похмурих табуни
Згасити шал закоханого серця,
Тремтіння переможної струни.
ПОБАЧЕННЯ
Як перли диво-чистої роси,
Твої торкання квітнуть полум’яно...
У шал своїх обіймів - запроси!!!
На зустріч, що омріяна, коханий!
Пірну в волосся... лагідно чола
І вуст твоїх я спрагло доторкнуся...
Цілуй, цілуй! Без тебе - не була!
Твоя - у кожнім подиху, і ру́сі!
Вогонь по тілу - від твоїх долонь.
Від поцілунків тих, що пестять тіло…
В душі - вогонь! У серденьку - вогонь!
І я уже всесильна, і стокрила!!!
Злітаю в небо! Віддаюсь тобі,
Цілую п’янко, шаленію знову!
Твої осяйні очі голубі
Без слів -
коханням
струменять казково!
Та час - спливає. Вже тобі пора...
Гірчать хвилини щастя полинáми...
Та теплий пломінь в серці - не згора!
Не обертайся! Зорі - поміж нами...
*************
[b][u]номінація: АВТОРСЬКА ПОЕЗІЯ ПРО КОХАННЯ[/u][/b]
ЗИМОВА ЛЕБІДКА
Чому лебідка на замерзлім плесі
У крижаному царстві, і одна?
Надію має, що весна воскресне?
Чи манить безнадія-глибина?
О, де ж її коханий – білий лебідь?
Чому немає поряд білих крил?
…Моя душа летітиме до тебе
Хоч ти усі дороги перекрив!
Спалив мости, і зруйнував пороми,
Хотів, щоб я заснула в забутті…
…Далеко ти. Я лиш з тобою – вдома.
І ти – не будеш ти на самоті!
Я буду теплим подихом зимою,
В осінню мряку золотом затчу
Твої сліди. А ранньою весною
Лебідкою на плесо прилечу.
ВЕСНЯНИЙ САД
Весна в очах заграла переливами
І квіткою розквітла у душі!
Я знов легка, як марево над сливами,
Коли у сад злітаються хрущі…
Так пахне все звабли́во, любо, солодко,
Так на деревах пелюстки тремтять,
Як крильця бабок, витканих із золота,
Що в синє небо піснею летять!
Отак би йти - куди іще не знаю,
Збирати цвіт отой, легкий, мов дим…
Забути все лихе. Торкнутись раю.
І сад назвати іменем твоїм...
ТОБІ, НЕЖДАНИЙ. Диптих
1 **************
П`янкість літнього саду,
Яблук дух захмелілий...
Наші весни - позаду,
Та ти тим мені милий,
Що, мов соком налите,
Стигле, зріле бажання,
Пристрасть теплого літа -
Наше пізнє кохання...
Ароматом дурманить,
Манить світлом рожевим,
І загоює рани,
Викликає пожежу,
У душі і у серці
Б`ється птаха мрійлива...
Кружить, ніжиться, в`ється!
І така я щаслива!
2 **************
Без доріг і стежинок
Я піду за тобою...
Лугом, полем, травою,
Там, де квіти по пояс.
Різнотрав`ям безмежним,
Полином, лободою
Огортай обережно -
Мої рани загоюй...
Будуть ніжні торкання,
Не цілуй, не примушуй!
Як розбудиш кохання -
То віддам тобі душу...
**************
ГАСНЕ СВІТЛО
Гасне світло на обрії неба.
Десь у кронах грай-вітер затих.
Не тривож мою душу, не треба!
Дай побути в обіймах твоїх...
Не торкайся словами, як криця,
Про буденні діла промовчи.
Те, що може тобі - дрібниці,
То для мене глибин ключі,
Що з забутого дна, таємно,
З-під намулу байдужих фраз,
Повертають на рідну землю
Двох несхожих, далеких - нас.
Я із трепету, із мовчання,
Коли мову ведуть тілá,
Знов намрію собі кохання,
Так, як я лиш колись могла...
Загорнуся у тебе, як в долю,
Ще хвилину вберу тепло...
...Відступають примари болю...
Добре, годі. І сонце зайшло...
КОХАННЯ НА БАРИКАДАХ
Перекроївши невблаганний час,
До скелі притуливши хвилі моря,
Безлика доля поєднала нас.
З якого дива? Чи з якого горя?
Де чорний попіл на сивини ліг,
Де полум’яно очі виїдало,
І кров червона окропила сніг –
Не там нам доля зустріч дарувала…
Не ті були поєднані світи,
Твій – щоб майбутнє наше відстояти,
А мій – кущем калини прорости
На згарищі. Берізкою на ґратах…
Троянди квітом - холод барикад
І споришем – стежки́ твої стелити…
Підтримувати світло у лампад.
Щити та каски вірою зміцнити.
Тобі – вперед! У мене крик – не йди!
Ти – серцем там, я ангелом – з тобою.
Коли ж із ніжністю вертаєш ти
Тобі здаюся віддано, без бою…
…Навіщо доля кужіль заплела?
Зіткнула тут такі світи незбо́рні?...
Щоб я об скелю битися могла?
Чи скеля щоб схилялася до моря?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2016
автор: Ірина Лівобережна