Земля – космічний корабель.
Мій погляд в небо – стерновий –
на щонайбільшій з арабелл
знамено Возу встановив.
Ми нерозривні з кораблем.
Жене́м. Від кого чи за ким?
Від возу суєтних проблем,
що в рубці змінюють замки́.
До неба очі підведіть –
в зірковий сяючий планктон.
Як стихнуть кола на воді –
заструменить з очей Платон.
Піднято вічністю шасі:
зведіть-но думи догори!
Вздовж галактичної осі
і ваше тлінне догорить.
А тут мільярдами горінь
тремтять космічні манівці.
Але пливуть в небесну рінь
лиш астрономи і творці...
А юнги дивляться 2D.
Додолу гне підніжний корм.
Чабан отару геть веде
від Глибини під нічником.
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680240
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.07.2016
автор: Олександр Обрій