А місто пахне кавою і джазом.
Рахує гроші…П’є життя до дна…
Там десь на Сході…Там десь над Донбасом…
Іде війна…
А тут її нема. Тут можна жити…
«Ех! Дякувати Богу , що не в нас!»
Від війська можна якось відкрутитись…
«Ой, Боже, то ж в сусіда парастас?!»
Як не у нас? А в кого, люди добрі?
Війна іде, страшна війна іде…
Червоними стовпами сизий обрій…
І небо плаче - чорне та святе…
То ж небо рідне-небо українське!
Земля батьків і наших прабатьків!
То що ж тут роблять прокляті чужинці?
Чому ж затих отой превольний спів?
Чому ж ми стали мимохіть рабами?
Глухими та незрячими людьми?
Як дітям зле, то йдуть вони до мами...
До кого ж в горі підемо всі ми???
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2016
автор: Наталія Ярема