Моя борода така м'яка і густа,
що здається,
ніби в ній гріються метелики:
легкий подув вітру –
і звідти повилітають
строкаті ококрилі махаони
та кинуться врозтіч.
Проте, вночі
в ній гніздяться кажани.
Вони гучно пищать,
ретельно вичищають крила
та вигодовують дитинчат.
Хоч удень борода –
не такий вже й поганий прихисток
для горобців, ластівок,
бабок та комарів.
Але я надаю перевагу думкам,
що рояться в моїй бороді,
дикими бджолами.
Вони регулярно приносять
густий брунатний мед,
трамбують його у стільники.
І коли мед загусає –
перетворюється на вірші.
Все, що вам залишається –
обережно витягти важку рамку
та поласувати
запашними, соковитими катренами,
від яких приємно липнуть губи та язик.
Але жуйте мед разом з воском,
смокчіть мед,
заточений в шестигранні чарунки.
Бо як тільки почнете зливати його
в окрему посудину –
у вас неодмінно вийдуть верлібри.
А якщо розмазати мед по тарілці –
він запахне прозою...
Моя борода така м'яка та густа,
що здається,
ніби з неї можна
понавитягувати віршів
на цілу поетичну збірку,
або викачати медогонкою
повноцінний акацієвий роман...
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680062
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 25.07.2016
автор: Олександр Обрій