39. ІНТРИГА.2.
13.07.2016* 12:10
З чого і як почалося зближення?
Повернулися до Києва, повернулися до Коржів.
До початку навчання в школі ще був місяць, то Бажен був зі мною.
Якось треба було поїхати на лісопилку та набрати стружки для господарства, то і відправилися я та Віталіна, яка везла в колясці старшого сина Андрія. І була якась незрозуміла розмова, якісь натяки, від яких я сахався як від полум’я. Повернулися до садиби і я не знав як вести себе, немов щось вкрав.
Господарі та Андрій із дружиною і з малим сином спали на першому поверсі, а молодь – Бажен, Віталіна і Сашко, її молодший брат, - на горищі. Мені виділили спати в окремому сарайчику. Там було прохолодніше вночі, але комари жаліли нещадно.
Я навіть не здивувався, коли раптом увечері перед сном до мене прийшла Віталіна і продовжилась розмова на грані переходу до фолу – у мене було відчуття, що мене так я тягне до неї, а я все упираюсь та упираюсь. Інколи здавалося, що я просто втрачаю здоровий глузд і не тільки. Вона пішла спати на горищі, а я все ніяк не міг заснути. Навіть обдумував варіант негайної втечі звідси до Києва.
На наступний день господиня подивилася на мене і сказала: «То вас комари нещадно кусають! Все! Будете спати на горищі. Нехай хлопці зроблять перерозподіл місць! Там комарів нема.»
І дійсно, там комарів не було. Може тому, що весь час був протяг вздовж горища.
Місця були розташовані стрічкою посередині горища: Бажен, Сашко, Віталіна і я. Мені виділили місце із самого краю.
От всі угомонилися, почали засинати. Я повільно почав провалюватися у сон і раптом здригнувся: до мене прослизнула і лягла поряд Віталіна. Гола. Я закляк. І точно так вона раптом вислизнула від мене. Я був приголомшений: може це мені привиділось? А вдень вона була холодна зі мною, немов нічого і не трапилося. Не дивилися на мене, не розмовляла зі мною.
Така гра тривала тиждень, а може і більше. Я лягав спати і вже чекав, коли Бажен та Сашко відтрубляться у сон, а засинали вони миттю, бо вдень гацали як навіжені, і тоді біля мене знову опиниться гола дівчина. І тільки для того, щоб через мить щезнути. А я далі лежав в стані якогось ступору.
Вдень мені здавалося, що я весь час щось краду і тому, коли підійшов час нарешті їхати до Києва, то я зробив це з радістю і, не буду казати неправду, із смутком, бо інтрига закінчилася.
А у Києві у нас було два побачення. Чесно: не пам’ятаю як саме ми домовлялися про зустрічі, хто бу ініціатором.
Один раз гуляли у скверику біля будинку-музею Шевченка напроти кінотеатру «Кадр» на вулиці Вишгородській, другий раз – каталися на човні в парку Пуща-Водиці. Вона розказувала про себе, про свою сім’ю, про свої спроби займатися Сенсорикою, про свою подругу Софію, з якою вчилася у Педагогічному училищі при Київському університеті, про своє захоплення методикою Монтесорі. Дивно, але мені дійсно було цікаво все це слухати.
Безумовно, при першій ліпшій нагоді ми продовжували зустрічатися у Андрія дома. Інколи були якісь сенсорні діагностування, але звичайно це був обмін Досвідом. Подруга Віталіни Софія бувала на цих посиденьках рідка, а Віталіна – часто.
Якось допізна затримався на бесідах у Андрія і вона раптом запропонувала заночувати у неї, бо батьки були в Коржах. Заночував – була вечеря, а потім просто спали в різних кімнатах. І все.
Один раз вона запитала у мене де я зараз живу. А жив я тоді «гостинці» Володі Максимова, бо він встиг купити гарну трьох кімнатну квартиру і тепер облаштовував її. Коли розказав, що живу у квартирі Володі, бо до того всі знали, що я живу у тимчасовому приміщені на садибі колеги-архітектора, то вона запитала чи приймаю я гостей. Гостей я не приймав. Навіть Бажен там у мене не бував. «То я буду першим гостем?» - мені залишалося тільки погодитися.
І на наступний день я увечері вже чекав її біля екскаватора на станції метро «Либідська».
Так вона почала приїжджати до мене в гості час від часу. При цьому же встановився певний ритуал: я зустрічав їх на станції метро «Либідська», потім ми їхали до зупинки «вулиця Батюка», далі – пішки трохи пройти за пожарку і піднятися по сходам уверх, піднятися на 4-й, якщо не помиляюсь, поверх, зайти у квартиру, трохи постояти мовчки; на кухні вже її чекали продукти, що я купував заздалегідь, вона готувала вечерю і ми розмовляли. Дуже рідка, по її ініціативі, були торкання один одного, але мене переслідувало відчуття неймовірної відповідальності за неї. Відчуття, що я тримаю в руках дуже тендітну скляну піалу чи бокал і що будь-який мій необережний рух розіб’є її. Це відчуття було посилене ще тим, що коли у мене відбулася Ініціація, то я почав себе усвідомлювати часто-густо слоном в посудній лавці.
Раптом я зрозумів, що вона всіляко відтягує момент, коли треба повертатися додому, немов хоче залишитися у мене на ніч. Цього я не міг допустити і бувало так, що я проводжав її до метро майже на останній потяг. А потім пішки повертався додому до себе.
Я тоді був як очманілий і розривався між явною закоханістю в юнку і між усвідомленням прірви років, яка була між нами. На роботі Тарас Шейко весь час очікувано дивився на мене. Андрій, добра душа, тільки позіхав. І все це тяглося, як мені здавалося, мляво і довго, коли раптом все вибухнуло самим несподіваним чином.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2016
автор: Левчишин Віктор