Він про війну дізнався не з книжок –
Її відчув і долею, і тілом.
Сьогодні ось додому вже прийшов,
Куди вернутися всі місяці кортіло,
Й відчув себе наразі… зайвим тут,
Здалось на мить, що всі чомусь без діла:
Хтось веселиться, інші курять, п’ють –
І розтавала з кожним днем надія.
Він зрозумів, що місце його – там,
Бо робить справу там свою, велику,
А тут – нічого в нього, крім стида:
Не до розваг, коли в державі лихо.
І дружби там відчув він дивний смак –
Заради неї, на усе готовий –
Навіть щасливий разом з усіма,
Як з бою вийдуть всі живі, здорові.
Тоді вони нагадують дітей:
Рукостискання, обійми, цілунки,
Обличчя кожного, хоч стомлене, цвіте,
Здається, раді навіть обладунки.
Ось так буває іноді в житті,
Коли одні сміються, багатіють,
Є і такі, як він: і горді, і прості,
Вони у душах інші риси сіють:
Любов до неньки, матері-землі –
І це у їх житті найголовніше,
На них тримаються держави, королі,
Їх роль в історії країни є найбільша.
Ні нагороди, ані похвали
Такі за службу також не чекають,
Вони солдати, ні, Боги війни,
Й на долю теж такі не нарікають. 20.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679702
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 23.07.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)