В примарнім світі й ти стаєш примарним
Ці чорні тіні світла не дають
Життя замало? Так, мені замало
Та не того життя, життям, що звуть.
В порожнім світі не знайдеш відради
Чуже своїм ніколи не назвеш.
Я хочу світла. Влітку!? Мені мало
Отого світла, справжнього, з небес.
Поміж зірок таких близьких й далеких
Сліди шукав останнього... Кого?
Людини, що дарує світло небу.
Людину вже відпущену давно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679514
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.07.2016
автор: Сновида