Пізно я вертався із роботи,
Втомлено кермо крутив,
Містом їхав та думками багатів.
Думав, як прийду дому,
Їжу розігрію та поїм,
Жаль мені що нас не двоє,
В самоті я їм.
Вимиту тарілку в сушку покладу,
Чистою серветкою крихти приберу.
Після душа теплого,
Валить мене в сон,
Де ти моя дівчина,
Я тут Робінзон.
Сиджу я однісінький в чотирьох стінах,
Крила б я розправив та злетів як птах,
Знаю десь чекаєш ти, мене у пітьмах.
Де ти моя пташка, де ж ти заблука?
Серденько стискається в скронях віддава.
Я прикинусь соколом, я тебе знайду,
Потім стану голубом,
Я к тобі лечу.
Захід сонця кожен ми, разом проведем,
В обіймах один одного ми з тобою заснем.
Де ж ти моя зіронька, сяєш в темноті?
Ти своїм промінчиком мене освяти,
Я отим промінчиком, я тебе знайду
Швидким та сильним коником, до тебе по промінчику,
Я хутко прискочу.
Зіронько, голубонько я тут вірші пишу,
Їду я до дому та кермо кручу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2016
автор: Бузок Георгій Олександрович