Як увійдеш у мене,
Заходь, як колись-відлюдник,
Щоб накинутись без
Передбачень рухів,
А з первісним шалом,
Наче я - єдина на світі жінка.
Тоді світ полотніє мерехтінням,
Тіло вивертається
З відбитком зміїної грації.
Хочу, щоб думки зникали
З кожним натужним криком,
З черговою перемовою-шепотінням.
Крізь секунди я поволі вужчаю,
Знаю, то біг назустріч тобі.
А коли вибух зіткнеться
З вологою вічності,
То хто говоритиме,
Хто мовчатиме?
Слова зникнуть,
Розбившись об пороги
Зімкнених обіймами душ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678213
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2016
автор: Олена Ганько