І
Є на світі край далекий,
Де живе старий лелека,
Де цвіркун вві сні співає
І вночі лиш місяць сяє.
Там стоїть біленька хатка.
В ній живуть дідко і бабка.
Мають сірого цапка,
І корівку, і Рябка.
Внучка є у них маленька
Маша. Дуже розумненька,
І весела, і прудка,
І кмітлива, й говірка.
ІІ
Був це казки наш зачин,
А що ж далі, що за ним?..
Якось був деньок погожий,
Щоб у ліс іти, він гожий:
Сонце сяє, небо синє,
Ох, що треба ще людині!
Й кошик узяла Машуня,
Просить в діда і в бабуні:
"Відпустіть мене, старенькі,
В ліс по ягоди й опеньки."
Дід погодивсь на прохання,
Залишив лиш наставляння.
Баба зразу сумнівалась,
Але потім не змагалась.
Тож пішла у ліс дівчинка,
Рада, що її корзинка
Буде повна запашних
Ягідок й грибів смачних
ІІІ
Ось уже у лісі Маша.
Дивиться дівчина наша
То на зайця, то на білку,
На сосни зелену гілку.
Йде все далі від домівки.
Ну, звичайно! Див тут стільки!
Раптом чує дзвін таємний,
Не тривожний, а приємний.
Що ж це тихо так дзвенить,
Наче кішка муркотить?
Подивилась – а це квітка,
Біла, ніжна, мов лебідка.
Що ж за квітка така дивна,
Що співає так чарівно?
Тут вона заговорила,
Маші свій секрет відкрила:
"Здрастуй, дівчинко маленька!
Та не бійсь, сідай зручненько
І послухай ти мене
Про життя моє сумне."
IV
"Я колись була людина,
Гарна, молода дівчина.
У палаці я жила,
Горя, бід я не знала.
Та удома не сиділось,
Все у мандри я просилась.
Але мама не пускала,
Хтіла, щоб я лиш читала.
Та була у мене вдача
Інша, не така – хлопчача
І якось, діждавшись ранку,
Утекла я на світанку.
Я спочатку бідувала
І копієчки не мала,
Та знайшлась одна людина,
З вигляду така гостинна!
Та насправді то була
Дуже люта відьма зла,
(Я тоді цього не знала
І їй сліпо довіряла).
Ця мене й зачаклувала:
Квіткою тоді я стала.
Так оце я й поживаю
І пісень сумних співаю."
V
Маша оповідь почула
І про все, про все забула.
Дати хоче допомогу,
Аби мала таку змогу.
Квітка дуже рада стала
І дівчинку запитала:
"Як же тебе, добра, звати?
Скільки років можеш мати?"
"Маша я, – відповідає,–
І п’ятнадцять років маю."
"А мене так й звати – Квітка
Й ми з тобою однолітки."
Квітко, як я допоможу?
(Якщо лиш, звичайно, зможу)"
"Щоб була я знов людина,
Ось що ти зробить повинна:
Розшукай ти Чарівницю –
Лиш вона мені згодиться."
VI
Маша жінку ту шукає,
Та ніхто її не знає.
Як чаклунку ту знайти?
І куди шукать іти?
Раптом хатку бачить Маша.
Чарівниця у ній наша.
Дівчинка до неї йде,
Бо пораду там знайде.
Та не так воно все сталось,
Як одразу нам гадалось.
Маша слів не зрозуміла,
Хоч старалась і хотіла.
Ось прийшла у ліс вона
Вся печальна і сумна.
Квітці все розповіла,
Помогти хоч не змогла.
Але раптом сталось диво!
Це не квітка вже – людина!
Маша дуже здивувалась,
Та одразу здогадалась:
Друзі зло перемагають
У всіх бідах помагають!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677320
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 11.07.2016
автор: Alice Blue