О моя Клавдіє! Ти знала вже тоді...
Цей день страшний,- мов двері в один бік.
Відкриєш їх, як відлік неповернення.
Благала ти... Не чув лиш чоловік.
Ти серцем бачила основу всіх речей,
душею слухала і чула поклик правди:
назарянин, чи Бог, чи то юдей,
але торкався він, здається, до галактик...
Він говорив про нас і про любов,
примирював братів, вертав надію.
Хіба таким Голгота-Колізей?!........
-О Понтію! В твоїх руках все - вірю!
-Невинний... Що ж...(так бачив це Пилат)
Спинити страту можна. А навіщо?
Вже зріє бунт, єпископи сичать...
Як не піддатись - обгризуть, як кістку...
Піддався він. Та й виправдав Ісус...
Сказав йому:"Не ти!... А Божа воля..."
..Тоді чому у затишку палат,
не може більше спати жінка твоя?...
10.07.2016р.
Клавдія Прокула - дружина Понтія Пилата.За переказами, напередодні страти Ісуса, їй приснився сон, де вона бачила, як Син Божий в усій своїй славі і сяйві вершив суд: праведні возносились до нього, а нечестиві падали у темну прірву...
Вона просила Пилата "Не вбивати цього Праведника...", але той не прислухався до її застережень. Деякі джерела стверджують, що згодом Клавдія прийняла християнство.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677297
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.07.2016
автор: Іванюк Ірина