Я мабуть, народилась на світанку,
Бо завжди, просинаюсь спозаранку,
Майже нічка, а мені вже не спиться,
Ще трава,де глянути, не роситься.
Тож себе, картаю, що рано встаю,
Я напевно світанок дуже люблю,
На годиннику тікає четверту,
У вікно, бачу пташечку маленьку.
Та не знаю, як її звати,
Лиш сіріє, починає співати,
Гарно, дзвінко, не можна передати,
Не боїться, нині поблизу хати.
.
Придивляється, рада, сонце сходить,
Веселіше, вкотре пісню заводить,
Я втішаюсь, віконце відкриваю,
І здається, у душі теж співаю.
Мене бачить, хутко вертить голівку,
Най би змовкла, принаймні на хвилинку,
Це про ранок, вона мені віщала,
Щоб із нею, залюбки зустрічала,
Та побачила, як схід сонця пала,
Й просинається моя ненька - земля.
Я мабуть, народилась на світанку,
Бо щаслива, тішусь світлому ранку,
Вже до сонечка, виходжу із хати,
Моє серце хоче ранок стрічати.
10.07.2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677132
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2016
автор: Ніна Незламна