Наболіле.

Хочу  висказатись.Нарешті  зібралась  з  думками  і  вирішила  написати  про  наболіле.Отож,почну  з  того,що  я  дівчина,мені  менше  20років.Майже  півроку  тому  я,напевне,невипадково  зустріла  людину,яка  змінила  моє  життя.Все  сталось  доволі  звично:ми  заснули  в  автобусі  разом,а,прокинувшись,я  побачила,що  він  на  мене  дивиться  своїми  зеленими  милими  очима.Мені  стало  незручно,і  я  обернулась  в  іншу  сторону.  Ці  очі  і  цей  погляд  я  запам‘ятала  назавжди.Тоді  я  подумала:»ну  з  ким  не  буває»і  більше  не  згадувала  його.Але,приблизно  через  2  тижні,ми  зустрілися  знову.Коли  наші  погляди  зустрілися:ці  10секунд  тривали  вічно,я  пам‘ятаю  кожен  його  рух,міміку.Це  було  щось,що  змусило  мене  посміхнутися  йому.Після  того,я  дізналась,що  він  працює  в  місті,де  я  навчаюся.Може,надалі  я  здаватимусь  дивною,але  я  шукала  можливості,щоб  зустрітися  з  ним.Так,я  закохалася,але  я  ніколи  нікому  в  цьому  не  зізнавалась,навіть  самій  собі.Аж  тепер  я  зрозуміла  це.Але  пізно.Згодом  розповім  чому.
Продовжу,ми  бачились  кожного  дня.Я  думала  тільки  про  нього.Водночас,я  не  знала  нічого    про  його  життя  і  про  нього.Він  був  для  мене  загадкою,і  я,звісно,хотіла  його  розгадати.Так,я  шукала  його  в  соціальних  мережах.Як  ви  вже,напевно,здогадались,все  було  марно,оскільки  ніякої  інформація  я  про  нього  не  мала.Отож,пошуки  зазнали  невдачі.Спочатку,я  думала,що  це  все  взаємно,бо  мені  так  здавалося:усі  ці  погляди,усмішки..Так,ми  не  були  знайомі.Спитаєте,  чому  я  не  познайомилась?Я  боялась  почути  «ні»,почути  відмову  або  насмішку.Лиш  тепер  я  зрозуміла,що  це  все  було  невзаємно.Я  й  досі  так  думаю.Але,десь  там,глибоку  в  моєму  серці  ще  живе  надія,що  це  не  так,що  я  йому  подобаюсь.Наївна.Чому  він  так  важливий  для  мене?Хоч  минуло  півроку,і  ми  не  познайомились,але  я  вдячна  йому  за  те,що  навчив  мене  посміхатися  людям,жити  задля  чогось  і  когось,радіти  дурницям,не  соромитися  спати    в  автобусі.(смішно)Але  єдиний  мінус-це  те,що  я  почала  матюкатись.Не  знаю  чому,але  саме  тоді,коли  любила  його.Зараз,я  стараюся  не  вживати  поганих  слів,і  в  мене  це  непогано  виходить.Я  більше  не  соромлюся  людей,стала  більш  відкритою.Знаєте,думок  багато,а  писати  нічого.Зізнаюсь,пишу  це  з  усмішкою  на  обличчі  і  одночасно  сумую.Скажу  декілька  слів  про  нього:зовнішність  в  нього  звичайна,хоч  у  нього  є  недоліки  на  обличчі,але  я  чомусь  захопилася  ним.Людина,яка  колись  обирала  лише  по  зовнішності,закохалась  у  звичайну  людину,не  знаючи  нічого  про  нього.Я  змінилась.Думаю,йому  байжуже  на  мене  .  Я  впевнена,що  він  цього  не  прочитає,але  є  надія,якщо  він  все-таки  натрапить  на  це,то  посміється  з  мене  і  більш  нічого.
Отож,для  чого  я  писала?Я  хочу  відпустити  цей  біль    тягар,забути  його,адже  навіщо  себе  мучити,знаючи,що  нічого  не  вийде..Я  довго  збиралась  висказатись,але  не  було  кому,бо  ніхто  не  зрозуміє.Тепер  я  наважилась  це  зробити.Зізнаюсь,я  любила  за  обох,моя  любов    гріла  мене.Але  тепер,коли  ми  більше  не  побачимось(ні,я  не  збираюсь  вчиняти  самогубство,просто  я  поступаю  у  ВНЗ  в  інше  місто),я  хочу  знову  стати  вільною.Дякую  тобі  за  те,що  ти  ввірвався  в  моє  сіре  і  буденне  життя.Ніколи  не  забуду  цей  період,коли  я  відчувала  себе  щасливою.Хоч  я  люблю  тебе,але  хочу  побажати  тобі  щастя.Зі  слізьми  на  очах  це  пишу,але  щиро.Прощавай.
 

Твоя  незнайомка,яка  їхала  з  тобою,хоча  ти  і  так  не  знаєш  хто  я.
P.S
Хочете  обговорюйте,засуджуйте  мене.Мені  байдуже.Я  висказалась.Аж  легше  на  душі  стало.
Дякую,що  вислухали!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2016
автор: Nolovenobody10000