коли ти до дна випиваєш мене,
як вітрила сліпих хмарочосів
безмірно глибока ніч,
я прозорим невидимим вовком
на місяць неповний
гарчу...
як сіль на твоєму зап'ястку,
як присмак текіли й вогню,
я тану залежалим снігом,
горю
розлітаюся попелом
в серпантинах твого жалю...
тьмяніє лазур у безводді ночей
коктейлями крові й вина...
кривава Марія, кривава імла...
й чому дивуватись - звичайно, порожній,
як випитий ввесь до дна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2016
автор: Андрій Люпин