[i]Я часто опиняюсь у гріхах,
Вступаю в них, неначе у калюжі.
Ще з Єви вся порода в нас така,
Постійно зловтішатися й паплюжить.
І порпатися у чужих гріхах
Воліє кожен, як за насолоду.
Проте розглянути, що на своїх руках,
То викличе протест і сильну злобу.
Хтось вміє в очі красно говорить,
А за спиною чорнотою плеще.
Багато люду з цим вже звикло жить,
Розказувати що й для кого краще.
Що справді сильний стримає себе
І не припустить він лихої думки.
Не порівняє вчора і тепер,
І не ховатиме натуру за лаштунки.
І я, сказати чесно, не свята,
І навіть близько з ними не стояла.
Може, пробачать ті, кому зробила зла
Не відаючи того. В спадок перейняла.
Я дякую, але водночас так жалкую,
Що навкруги такі подібні всі.
Принизити когось сьогодні пропонують,
А завтра, ті ж, турботи носії.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676424
Рубрика:
дата надходження 06.07.2016
автор: Otmyna Oknezhka