Закручені стежки у павутиння,
Рівняти – до вподоби не усім.
І знищується з вишуканим вмінням
Цей світ і люди, і твій власний дім.
Барвисті бутафорії невмілі,
Де істини в’язалися човни.
Сновиди- манекени м’якотілі,
Скоріш без духу, все-таки, вони…
Доведена до відчаю людина,
Та, що людина – із великих букв.
Намотує невігластва машина
Великий нерв, збиває серця стук.
У зведенні новітніх Вавилонів -
Убивча сила ницої руки…
Почалась гра без правил і кордонів,
А чи потрібні сутності такі?
Господня сила – вічна і нетлінна!
Душа забута плаче в самоті…
Пекельне знищиться лиш віри клином,
Для чого скніти у гріхів сльоті?
4 липня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676309
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2016
автор: палома