я чую днів шелест
й вечірніх хвилин голоси,
що рибою в нерест
пірнають в ночей полюси.
ті очі — не очі, лиш кола...
дивлюсь — і нічого не видко,
в зіницях бурлить сірий холод.
люблю, та пірнати в них гидко.
лювлю безкінечність ночей
і сам ловлюсь в неба ставку,
на зірку чи Місяць оцей,
на мряку небесно-глевку...
04.07.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676121
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.07.2016
автор: Микита Баян