втікала, втікала… від тебе ніяк не втекти:
розвіював вітер повсюди твої знамена.
здавалося, що невгамовна любов мине. на
розі за спробою втечі чекав мене ти.
зійшов мені сонцем, як сходять в житті тільки раз.
ця магія світла акордом струнких мелодій
розквітла на серці. і хто ти: чи друг, чи злодій
мені не важливо, допоки під шкірою – джаз.
допоки з годинника в вічність не вибіжить час
піщаним струмком на спустошене тло пустелі,
допоки в мені ти пробуджуєш акварелі,
святим оберегом нам стане відвертість причасть.
і навіть, коли всі шляхи повернуться навспак,
розгубиться день у нав’язливих путах ночі,
ти будь мені сонцем. не бути – невже не злочин?
світи мені, любий! і я тобі стану відтак…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2016
автор: Олена Вишневська