Одинока мати…

Останній  листочок  відірвало  вітром
З  Старої  Берези  в  осіннім  гаю,  
Понесло  далеко,  десь  аж  на  край  світу,
Тай  він  там  зостався  в  чужому  краю.

Заблукала  в  гаю  постаріла  Мати,
В  зморшках  її  руки,  скроні  в  сивині,
Сіла  під  Березу,  щоб  хоч  їй  сказати,
Про  свої  печалі,  про  свої  жалі...

Знала  б  ти,  Березо,  як  то  жити  сумно,
Як  стискає  серце  моє  одиноке,
Як  плутають  розум  все  страшніші  думи,
Як  зарився  смуток  у  душі  глибоко...

Дивлюся  на  Тебе-  нема  ні  листочка,
Опало  все  листя,  бо  скоро  зима,
А  я  народила  трьох  синів  і  дочку,
Так  їх  коло  мене  круглий  рік  нема...

Розкидала  доля  дітей  від  порога,
Я  тепер  не  знаю,  чи  є  ще  живі...
Чи  просто  забули  до  мами  дорогу,
А  я  їх  чекаю,  коротаю  дні...

Кожен  день  молюся  та  Бога  благаю,
Щоб  легко  жилося  їм  на  цій  Землі,
Ночами  старенькі  альбоми  гортаю,
Та  згадую  з  болем,  як  були  малі.

Ось  зима  минеться,  сонечко  загріє,
Побіжать  струмочки,  довші  стануть  дні,
І  у  Тебе  крона  знов  зазеленіє,
З'являться  на  гілках  листочки  нові.

А  я  буду  й  далі  в  вікно  виглядати,
Слухати  примарні  звуки  в  тишині,  
Темними  ночами  сльози  витирати,
Тай  так  в  тяжкім  смутку  минуть  мої  дні...

Піднялася  Мати  мов  окам'яніла,  
Брела  як  незряча-  де  ноги  несли...
Бачила  одна  лиш  та  Береза  біла,
Як  в  жінки  по  зморшках  сльози  потекли...

Заснула  береза  у  снігах  глибоких,
Розбудили  дзвони  її  на  весні,
Вони  проводжали  Матір  одиноку,
В  останню  дорогу  у  її  житті...


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2016
автор: Anna Z