Кожен тиждень з міста їду я в село,
Тут моє дитинство радісне пройшло.
Тут живуть батьки, моя уся рідня.
Відірвався я від них, мов від гілля.
Приїжджаю, бігаю і все роблю́,
Я безумно всіх сільських тварин люблю́.
І до ски́рти зелененької спішу,
Там я сіна запашного наберу.
Віднесу своїй корівці, накормлю́,
Молока парного в кружку надою́,
Сяду я на лавці в тихому садку,
Як же радий я парному молочку,
Насолоджуюся кожному ковтку.
Не вернуся більше в круговерть міську.
Я достатньо вже на неї надививсь.
Залишаюся в селі, де народивсь.
Тут людей я знаю, і мене усі.
Тут я всіх вітаю, і мене теж всі,
Двері тут не запирають, бо в селі
Люди чесні, щирі, чуйні і прості.
Вранці бігаю я босим по росі,
І, дивуюся, як хо́роше мені.
А на полі жи́та, пшениці́ густі,
Кланяються в пояс трави запашні.
Сонечко вітає променем своїм.
У прозорім небі ясно-голубім
Слухаю я ніжний жайворонка спів,
Кожен раз почути я його хотів.
За рікою гай від вітру зашумів
Дівчиноньку гарну я в гаю зустрів,
В неї закохатись міг би зразу я,
Та, на жаль, дівчина була не моя.
Вірю, що зустріну доленьку свою,
Ді́вчину розумну, щиру, чарівну.
Вдвох ми будем жити тільки у селі,
Бо тут наші корні міцно приросли.
Як її я буду віддано кохать,
Як її я буду ніжно цілувать.
І хоча в нас буде діточок зо п’ять,
Я її ще більше буду шанувать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675269
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2016
автор: Володимир Бабієнко