Заступили місяць хмари
у небі вечірнім.
Була дівчина у парі
із хлопцем чарівним.
Любилися, голубились,
про щось розмовляли.
І на хмари, що чубились
вони не зважали.
А ті хмари загущені,
грізними враз стали.
Та все ж пару залюблену,
вони не злякали.
Цілувались, милувались,
тримались за руки.
А до них вже наближались:
розпач, болі, муки.
Гуркіт грому, блискавиці,
лиш тоді відчули,
коли поруч в дібровонці,
вогні спалахнули.
Не злякався той хлопчина,
затулив дівчину.
А гроза, що розгулялась,
вдарила у спину.
А дівчина озирнулась,
в очах потемніло.
Бездиханне, почорніле,
коханого тіло.
Хмари чорні, місяць ясний,
що ж ви наробили?..
Чом дівчину із коханим
навік розлучили?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674398
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 25.06.2016
автор: геометрія