у річці
пере хтось перину,
пухку, наче піна
на молоці
у золотій дійниці…
білу перину
туго набиту пухом
вербовим і тополиним
білу-білу,
із невловимо ліловим одливом –
будемо скоро спати
солодко і щасливо…
сонця
ясно-червоне півколо
проз на-горбку-жито, синьо-зелене –
і коли тільки встигло?..
уже
на лікоть майже
вище за мене
ні,
планету
спалять не поети,
а психопати,
різнокаліберні
…наївні ж і безпомічні,
як діти –
піїти
себе не здатні захищати
від егоїстів-психопатів,
куди їм до планети?
заплачуть над руїнами і годі –
тоді
для чого нам і справді
здались ботаніки-поети?
рожево-слиняві метелики,
дрібних красот крихкі апологети –
безпомічні ботаніки-поети…
переорати б їх і заскородити,
хай сіються армадами і сходять
армагеддонні рупори-гармати!..
та
Правду не треба доводити,
Правду в собі треба мати
…зоря зійде,
і Правда себе доведе
а поки –
пере хтось перину
у блакитній безкраїй ріці,
пухку, наче піну
на теплому молоці
у золотій дійниці
білу, із невловимо ліловим одливом –
каже, що скоро будемо спати,
солодко і щасливо
25.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2016
автор: Валя Савелюк