Так просто «ні» скотилося додолу.
Безвихідь шастає й сміється поміж нами,
І накопила болю, стільки болю…
Сховала його в серце окаянна.
І знову спазми мук, а в серці відчай
Кричить. Йому заткнути б рота.
Сповзла по тілу спогадом одвічним
Оскаженіла без тебе ломота.
Болить. Ховаюся зі смутком в задзеркалля,
Огидний жаль повзе за мною слідом.
І де поділось розпачу провалля,
А може, все це просто… ціанідом?
Нехай болить сильніше, щоб забутись.
І де Морфея носить третій місяць?
Живлю слова нікчемні: хочу збутись
Минулого з тобою. Ладо, смійся.
Я вже покарана, а ти не помилилась ?
Не треба, досить, бачиш, догоряю…
І час, що зцілює, скінчився. Утомилась.
Безвихідь знову поруч, їй скоряюсь.
Ла́да — у слов’ян богиня кохання й шлюбу…
https://uk.wikipedia.org/wiki/Лада_(міфологія)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673918
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2016
автор: Олена Жежук