Сумніви стисли кадик.
Знов курбелять,
чортами закручують вихори.
Байдуже вже куди:
обери собі напрям
і, врешті, долізь!
Знаю, не вперше мене
й не востаннє
розчахує навпіл, мов Ігоря
(від апетитних монет
і від вишніх дерев),
захиткий дуалізм.
Просто думки на замок –
і посиплеться їжа
з едемського дерева.
Просто, коли не замовк, –
не зарадить ніхто.
Ані ангел, ні біс.
Багатозначно мовчиш...
Знаєш, золото тиші –
не золото Денвера.
Вслухайся... Тиша – мов чіп.
Тільки зчитуй штрих-коди
з родинних обійсть...
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673753
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.06.2016
автор: Олександр Обрій