Мамо, не плач! Я з хлопцями в строю
Лечу по небу понад Україною.
Я бачу хату, вулицю свою,
Тебе, рідненька, з чорною хустиною.
Поглянь на небо, погляд твій зловлю
Пекучі сльози бачу, біль і тугу.
Пробач, що рідко так казав, - люблю!
І проявляв так ніжність недолуго…
Ці почуття мабуть усі сини
Теж намагались якось приховати…
Тепер в твої приходитиму сни
Щоб борг любові й ніжності віддати.
Не плач матусю! Так судилось нам,
В Донбасі зайд московських зупинити,
Уклін земний і шана матерям,
Що вчили землю нас святу любити.
Любов синівська, як її ділить,
Між ненькою і між Україною?
Тож ми обох повинні захистить,
Земля розквітне маками, калиною…
Я не один! Нас тут небесна рать,
Плече козацьке відчуваю в лаві.
Ми Вас будемо з неба захищать,
Щоб жили в мирі, Україна в славі!
20.06.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673722
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.06.2016
автор: Мирослав Вересюк