Плине час. З неба падають крихтами зорі,
Йде дитя, крізь світи, по камінню босоніж.
Що чекає його в цім безмежнім просторі -
Може сонячні дні чи турботи без волі?
А щовечора мати наспівує пісню,
Йому солодко спиться в тепленькій колисці ,
Так цікаво, чи всі свої мрії він здійснить,
Цей бадьорий малий, що зростає в дитинстві?
Плине час. Відлітають від рідного дому,
Мов птахи, вже дорослі дочки і синочки.
Обіцяють батькам, що повернуться знову,
Ті чекають, й з молитв їм сплітають віночки.
Рік за роком життя відступає у вічність,
Батько сина чекав, та життя зупинилось,
Мати пісню співає трухлявій колисці,
Наодинці з печаллю, що навіть й не снилась.
Так батьки віддають всю любов своїм дітям,
І чекають від них хоч краплинку любові.
Тільки діти усе відкладають на потім,
Та батьків не повернеш, хоч хтів би, ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673394
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.06.2016
автор: Яна Бурмістр