"Все, що ми маємо в житті, ми або заслужили, або допустили", - цікавий вислів, чи не так? Мабуть, уже минув час універсальності різних порад, приказок, гороскопів і т.д. Все стало настільки індивідуальним, ніби відчуженим від всього оточуючого; свій мікросвіт, що хлюпаючись і круговороті подій, явищ і обставин, перестав з ним будь-як взаємодіяти. "Такі часи зараз", - скаже один; "Кожному своє, всякі є і всяких треба", - долинає від іншого . . . Проте, як на мене, то повна нісенітниця. Кожен має власний, ні на що не схожий шлях. Та як би там не було, він лише один-єдиний і вороття назад не буває ...
Але знаєте, людоньки, вона дійсно була не схожа на інших. Вона носила в собі унікальність, своєрідність, мала чітку життєву позицію щодо багатьох речей і подій. Її важко зламати, правда; той стержень, що радше був би більше притаманний чоловікові, вона носила у своєму тендітному жіночому тілі. Проте ніколи цим не хвасталася, не виставляла свої емоції на показ невдячній публіці. То був її мікросвіт, малесенький рай у душі, який вона оберігала від усього, інколи, навіть від самої себе. Щось таке неповторне, граційно ніжне й чуттєве. Таке, що змушує фібринки душі тремтіти, ніби мерехтіння нічого ліхтаря. Цілий океан емоцій, почуттів в одній людині ... Але випали й на її долю випробування, чорна тінь на якусь мить охопила її життя, а в прекрасну душу намагався вторгнутися диявол, змушуючи відректися від того дива, того щастя, що ще донедавна рясно квітло, буяло в її серці; процвітало й плекалося світлими почуттями. Він хотів це знищити, спустошити. Але, навіщо, - кричала дівчина; плакала - за що, адже я лиш ношу любов і ця ноша й так нелегка буває. Та диявол міркував інакше, інші цінності нині, інші реалії, скупі можливості для почуттів..., - з повним відчуттям свого цинізму й все голосніше тлумачив він. Нащо ж тепер вбивати фізично, якщо є така кількість інших, більш витонченіших способів знищення людини. Він забрав і не подумав, не зважив, не відчув, не зрозумів.
А далі, тобі рахувати лиш час, який відміряє метроном. Відбиває миті, це стукання, що відлунюється в порожнечі тієї самої душі. Душі дівчини, що просто кохала, вірила і чекала на того самого, кого вибрало її дивовижне серденько.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2016
автор: D.A.R.