Вже цвіт каштану посірів,
І значить, буде літо,
Дощ пелюстки, що впали змив,
Та все, що пережито.
Від чого втомлена душа,
СпокОю краплю просить,
Іду цим містом неспіша,
Мені його не досить.
Воно пульсує наче кров,
Щоб можна просто жити,
З щоденних компромісів-змов,
Нам з ним не відступити.
Воно додасть ще трохи сил,
І чергову надію,
Як, навіть подумки, із жил,
Прогнати його смію?
Я в ньому, а воно -- в мені,
Знов відцвіли каштани,
Рахуємо разом ми дні,
Не перші й не останні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2016
автор: Надясемена