Сумно, гірко чути всюди
Голос порожнечі.
Дуже часто блеють люди,
Мов стада овечі:
Що закладені в їх серці
Зло, брехня і сором.
Бо не храм вони – фортеці
З сатаною збором.
Бо без Бога нема храму,
Чистоти, надії,
А думки їх, як ворони,
У серцях їх змії.
Всі шиплять вони на Бога,
Тулять різні біди.
Та не з Богом їх дорога –
А в брехні – завсіди.
Блудять, крутячи словами,
«Мудрості» набором,
І мудруються із вами –
Говорять про сором,
Про лукавство, бруд і заздрість,
Світову розпусту.
Їх безбожність, легковажність –
Січуть, як капусту.
Люди тішаться і хвалять:
Як мудро і гарно!
І не знають: дрова валять,
І згорять за марно.
То Господь заклав в природу –
У душу людині
Чистоту, любов і згоду
У світі й в родині.
Що ж ви лаєте Владику
Брудними словами?
За любов Його велику
Б’єте батогами!
Галина Яхневич.
Малюнок автора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2016
автор: Тріумф