Крізь сиві будні плинуть вже літа
Теж сивого, як голуб, ветерана,
З війни у пам’ять вибух доліта
Той, від якого й досі носить рани.
У нього майже не буває свят –
Таке життя лишилось наостанок,
Десь побратими вічним сном вже сплять,
А він… живе, стрічає сивий ранок.
Погано бачить і давно глухий,
В сучасні не вступає він дебати,
Не ділить і Дніпрові береги,
Як іноді це роблять депутати.
Зате він зна ціну життя людей
Не в доларах, не в гривнях – тільки в крові,
І власними руками б тих роздер,
Хто Україну ділить по Дніпрові.
І сивий погляд вицвілих очей
Розкаже більше, ніж сухий оратор:
Скільки ж він днів потратив і ночей,
Щоб можна було сіяти, орати
Під мирним небом, на своїй землі,
Щоби цвіла держава і людина.
Може тому й в бою тім не поліг,
Щоб українську возз’єднать родину!
4.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671973
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)