Серце скаче в божевільному ритуальному танці.
З горла вириваються крики демонів шеолу.
Я давно забув, першим що скрутило в лихоманці:
Чи то тіло, чи душа у корчах понеслись додолу.
Спотикаючись, заледве ступаю на вершини ешафоту.
Важкий шлях на гору укритий брудом та піском.
За пазухою стискаю рвані сторінки кривавого блокноту,
Я на тій горі поставлю в ньому крапку, вже без ком.
Слизьке каміння під підошвою стрімко падає вниз.
Боюсь: не дійду я; боюсь: розгублю сторінки.
Захід мого останнього сонця роздирає душу до сліз,
Знаю: лиш про тих, хто досягнув цілі складають казки.
Зморшки і величезні рубці на моїм спітнілім чолі.
Я руку кладу намозолену на мертву вершину,
Але, враз, сонце зайшло і я на зустріч землі
Мчусь безсило у страшну і темну порожнину.
Заплямований кров'ю блокнот стискають мої пальці,
Супротивний вітер перебирає тайнами довгого подолу.
І не згадаю я, що першим скрутило в лихоманці:
Чи то тіло, чи душа у корчах понеслась додолу.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671403
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.06.2016
автор: Лажневський