Ще дим стояв рідкий понад Майданом,
За вбитими ще сумно дзвін ридав,
Як України південь загойдало, –
То Кремль кордони сумніву піддав.
«Чому це Крим належить Україні,
Адже колись російським ніби був,
Та й бази в морі стали вже своїми,
І маяки, – волали із трибун, –
І мова руська панівною стала,
Та й дармовий у Чорнім морі газ,
Нахімов – на високім п’єдесталі,
І берег топче руська теж нога.»
Потрапив і Донбас в ворожі плани,
Бо ж апетит прийшов під їжі час,
Ще й підпряглися олігархів клани –
І… запалав війною наш Донбас.
Я друга мав, країни патріота,
Якого шлях, мов нитка, обірвавсь:
Залишивши сім’ю свою, роботу,
В котлі згорів під містом Іловайськ.
А інший друг був юний, луганчанин,
Теж край свій самовіддано любив,
Як нацгвардійців кулями стрічали,
Його, як ворога, хтось у бою убив.
Їх поховали… поряд (двох героїв)
В ту землю, за яку з них кожен воював…
Хто бачення цим людям перекроїв?
Чи зрозумів з них хто, за що життя віддав?!..
29.12.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670167
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 04.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)